Господарські зв'язки

Введення

У процесі доведення товарів, вироблених у промисловості і сільському господарстві, до споживача виникають взаємини, які називаються господарськими зв'язками. Господарські зв'язки між постачальниками і покупцями товарів - широке поняття. Сюди входять економічні, адміністративно-правові, фінансові та інші відносини, що складаються між покупцями і постачальниками в процесі поставок товарів.

Система господарських зв'язків торгівлі з промисловістю - найважливіша складова частина господарського механізму країни, що представляє сукупність форм, методів і важелів взаємодії підприємств, об'єднань, фірм, галузей народного господарства зі споживачами продукції.

Система господарських зв'язків включає, зокрема: участь торгових організацій і підприємств в розробці промисловими підприємствами (об'єднаннями, фірмами) планів виробництва товарів за допомогою експонованих заявок і замовлень; господарські договори; контроль за дотриманням договірних зобов'язань; застосування економічних санкцій; участь у роботі торговельних бірж та оптових ярмарок; перевірку якості (експертизу) товарів, що поставляються, встановлення оптимальних фінансових взаємовідносин; застосування адміністративно-правових норм та інші взаємини.

В якості суб'єктів господарських зв'язків виступають підприємства, які є відносно відокремленими і юридично самостійними товаровиробниками. Разом з тим підприємства - це не тільки суб'єкти господарювання, а й об'єкти централізованого управління.

Їх включення в торгово-грошовий, і в ієрархічний механізми накладає істотний відбиток на характер і зміст господарських зв'язків, які тому поєднують в собі властивості і товарно-грошового, і централізовано організаційного відносини. Процес формування, реалізації та захисту інтересів підприємств у господарських відносинах не може бути осмислений без обліку такої подвійної природи їх майнових взаємозв'язків. У межах конкретного акта обміну інтереси сторін як товаровиробників повинні конкурувати, але одночасно їх інтереси збігаються як у виконавців планового завдання.

Розвиток суспільного виробництва передбачає наявність у взаємодії господарських організацій як протиріч, так і збігу їх позицій, і аж ніяк не завжди відсутність колізій оцінюється позитивно. Наприклад, зацікавленість і промислового, і торгового підприємства як найбільш дорогих товарів свідчить про недосконалість системи оцінки та стимулювання їх діяльності, але не про плідну партнерство. Останнє має виступати як результат ділового суперництва. Іншими словами, протиріччя є необхідним моментом становлення, функціонування та розвитку господарських зв'язків.

Раціональні господарські зв'язки сприяють планомірному розвитку економіки, збалансованості попиту та пропозиції, своєчасній поставці продукції і товарів народного споживання покупцям.

Ось чому обрана тема для написання дипломної роботи «Аналіз стану господарських зв'язків в області збуту» є досить актуальною в нинішніх умовах господарювання.

Основними завданнями, що випливають з поставленої нами, є:

• На основі літературних джерел показати організацію господарських зв'язків при збуті продукції;

• Проаналізувати систему господарських зв'язків підприємства в області збуту; господарських зв'язків

• Провести заходи з раціоналізації системи господарських зв'язків підприємства в області збуту.

Об'єкт дослідження - рибальський колгосп ім. Вострецова, Охотського району, Хабаровського краю.

Період дослідження - 1998-2000 рр..

1. Організація господарських зв'язків при збуті продукції

1.1 Економічна сутність і зміст господарських зв'язків по поставкам продукції

У процесі обміну матеріальними ресурсами між постачальниками і споживачами продукції виникають певні господарські зв'язки. Вони являють собою сукупність організаційних, економічних та правових взаємовідносин, що виникають між споживачами і постачальниками сировини, матеріалів, палива й т. п. Раціональна структура господарських зв'язків значною, а іноді й у вирішальній мірі визначає ефективність виробництва.

Зміст господарських зв'язків утворює матеріальні (майнові) та організаційні дії підприємств щодо реалізації продукції, надання послуг, виконання робіт. У їх рамках відбувається взаємний обмін результатами виробничо-господарської діяльності організацій.

Важливу роль у вдосконаленні господарських взаємовідносин торгівлі та промисловості має відіграти система господарських зв'язків по поставкам товарів. Система господарських зв'язків включає такі важелі економічного впливу торгівлі на виробництво, як заявки на потребу і виробництво товарів, замовлення на виробництво і постачання, договори поставки.

Систему господарських зв'язків за характером і послідовності взаємодії промисловості й торгівлі можна умовно розділити на три етапи: підготовчий, документального оформлення поставки, виконання (функціонування). Господарські зв'язки на поставку товарів розрізняються по своїй структурі, числу учасників, строком дії, відомчої підпорядкованості, нормативної типізації.

За своєю структурою господарські зв'язки можуть бути простими і складними.

При простій структурі договори на поставку укладаються безпосередньо між підприємствами-виробниками товарів і різними торговими підприємствами і організаціями. Так укладаються договори на багато продовольчі товари, фізико-хімічні властивості яких вимагають реалізації товарів у свіжому вигляді (хліб, хлібобулочні вироби та молочні продукти, безалкогольні напої та ін.)

Для складної структури характерна участь у господарських зв'язках одного або декількох посередників оптових баз. За кількістю посередників розрізняють одно-, двох-і багатоланкові зв'язку. При участі в господарських зв'язках одного або декількох посередників знижується оперативність планування виробництва й торгівлі, ефективність впливу її на промисловість по випуску товарів у відповідність з попитом населення, дорожчає процес руху товару, сповільнюється оборотність товарів.

За кількістю учасників договірних відносин господарські зв'язки підрозділяються на прямі та опосередковані. Під прямими зв'язками маються на увазі взаємини двох учасників договорів поставки: підприємств-виробників або виробничих об'єднань безпосередньо з роздрібними організаціями та підприємствами. Поряд з ними в торгівлі широкого розповсюдження набули так звані безпосередні (прямі) господарські зв'язки організацій і підприємств з промисловими об'єднаннями щодо постачання товарів без участі оптових посередників. Опосередкованими називаються господарські зв'язки, в яких беруть участь три і більше учасників, у тому числі оптові підприємства й організації.

За термінами дії укладених договорів та угод розрізняють контрактні (до одного року) та тривалі (п'ять, десять і більше років) господарські зв'язки. Тривалі господарські зв'язки розраховані на час дії перспективних планів економічного і соціального розвитку країни і встановлюються між підприємствами-виробниками товарів і оптовими торговими підприємствами.

Розрізняють також прямі тривалі господарські зв'язки, що встановлюються між підприємствами-виробниками й організаціями роздрібної торгівлі. Висновок тривалих угод сприяє впорядкуванню відносин торгівлі із промисловістю, підвищує відповідальність торгівлі за обгрунтованість заявок і замовлень, а промисловості - за випуск товарів відповідно до попиту населення.

За відомчої підпорядкованості учасників розрізняють міжсистемні і внутрішньосистемні господарські зв'язки. При міжсистемних договірних зв'язках взаємини по поставках товарів встановлюються між підприємствами і організаціями споживчої кооперації та підприємствами промислових міністерств і відомств, оптовими базами міністерств торгівлі та іншими підприємствами. Внутрішньо господарськими зв'язками називають договірні відносини з поставки товарів одними підприємствами та організаціями іншим. Зокрема, внутрішньосистемний характер носять господарські зв'язки в оптовій торгівлі, підприємства якої не реалізують товари іншим міністерствам.

Також господарські зв'язки підрозділяються на нормативно-типізовані і нетипізовані. До першої групи належать ті майнові зв'язки, юридична модель яких передбачена в законодавстві у вигляді певного зобов'язання (договірного або недоговірні). Типізація може проводитися на різних рівнях узагальнення господарських відносин і з різною глибиною регламентації прав і обов'язків їх суб'єктів. Наявність нормативної моделі регулятивного зобов'язання свідчить певною мірою про законодавче схвалення відповідного виду відносин. У подібній ситуації сторони повинні будувати свої взаємини згідно нормативної моделі. Поняттям нетипізований охоплюються господарські зв'язки, модель яких законодавчо не закріплена. Відсутність нормативної моделі ще не свідчить про несхвальне ставлення законодавця до названих зв'язків. Крім того, для визнання їх правомірними недостатньо констатувати відсутність спеціальної заборони відповідного виду діяльності. Необхідно, щоб ці відносини, не суперечили загальним положенням законодавства.

Залежно від того, чи є управлінські рішення, що регламентують параметри парного відносини, юридичною передумовою господарських зв'язків, їх можна підрозділяти. У юридичній літературі велика увага приділяється розробці типів (видів) договірних зобов'язань. Запропоновано різні підстави поділу, безліч логічно повних класифікацій. Однак законодавець при вирішенні питання про необхідність регламентації того чи іншого виду господарських зв'язків може виходити насамперед із їх поширеності, важливості та інших управлінських критеріїв. Тому законодавчо заборонені типи господарських зв'язків можуть і не охоплювати всі їх логічні мислимі моделі. У законодавстві прямо окреслено сфери, де планові акти являють собою необхідну основу встановлення господарських зв'язків. За їхніми межами можливо ініціативне формування господарських зв'язків волевиявленням сторін. Поряд з цим є області діяльності, де планове підстава не служить обов'язковою передумовою господарської зв'язку - воно може або бути, або не бути.

З юридичних підстав виникнення господарські зв'язки підрозділяються на договірні і недоговірні. Останні формуються лише тоді, якщо це спеціально передбачено законодавством. Останнім часом намітилася стійка тенденція розширення договірних зв'язків, зокрема, вводиться договірне регулювання відносин щодо постачання товарів для експорту, яке раніше здійснювалося тільки відповідно до замовлень-нарядами, що видаються зовнішньоторговельними і деякими іншими організаціями. Не слід, однак, вважати, що недоговірні зобов'язання є в принципі неадекватне засіб регулювання господарських відносин. В економіці є сфери, які потребують у силу самого характеру зв'язків та недоговірні регулювання.

До цих пір мова йшла про різні види правомірних господарських зв'язків. Але не можна забувати про існування і неправомірних господарських взаємовідносин. Підставою визнання тих чи інших господарських зв'язків неправомірними може бути спільний нормативний заборона окремих видів господарської діяльності. Так, чинним законодавством заборонено вести державні закупівлі не уповноваженим організаціям і підприємствам.

Неправомірні господарські зв'язки можуть виникати і функціонувати на основі угоди сторін, але подібні угоди мають визнаватися недійсними юридично згідно ст. 14 «основ цивільного законодавства». Разом з тим у господарських відносинах в силу їх специфіки фактично не застосовується загальне наслідок визнання угоди недійсною-двостороння реституція, оскільки вона в ряді випадків можлива (сировина використано для виготовлення продукції) і може спричинити за собою додаткові втрати (демонтаж устаткування, знос будівлі). Тому господарське законодавство йде шляхом встановлення спеціальних наслідків.

Зазначені зв'язку повинні стати об'єктом дослідження і економістів, і юристів. Вивчення неправомірних зв'язків може привести до висновку про необхідність вжиття додаткових заходів для викорінення або, навпаки, санкціонування таких відносин, якщо заборона буде визнано необгрунтованим. В даний час, наприклад, знятий існував багато років загальна заборона на проведення обміну матеріальними ресурсами між підприємствами. Ця законодавча новела, по суті, санкціонувала широко поширені на практиці обмінні операції.

Динаміка неправомірних зв'язків відображає певні тенденції в економіці, їх збільшення може свідчити про збої в господарському механізмі.

Бездоговірний називаються господарські відносини, не засновані всупереч закону на договорі. Причому арбітражна практика бездоговірний вважає не тільки зв'язку, що виникли без угоди, а й зв'язку, в яких ці ​​угоди не оформлені документально. Бездоговірне господарські зв'язки є наслідком незадовільної постановки правової роботи на підприємствах або довільних неправомірних дій однієї зі сторін. Прийняті в останні роки заходи щодо поліпшення правової роботи та зміцнення договірної дисципліни призвели до значного скорочення бездоговірний відносин.

При адміністративно-командної системи управління економікою організація господарських зв'язків по поставках товарів піддавалася детальному державному регулюванню і регламентування. Державне регулювання господарських взаємовідносин постачальників і покупців щодо поставок товарів було введено з самого початку розвитку централізованої адміністративної системи економіки. Однак форми і вираз нормативних документів регулювання поставок товарів були різні на окремих етапах розвитку економіки.

До 1959 року діяли численні Основні умови поставки окремих видів товарів. У 1959 році вперше було затверджено Єдиний положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання. Поряд з положеннями діяли численні Особливі умови поставки, регулювання особливості поставок окремих видів товарів. У 1969 і 1981 роках положення про поставки були переглянуті і скориговані в бік більшої регламентації умов поставок від постачальників до покупців. Положення про постачання, а також Особливі умови поставок істотно обмежували ініціативу підприємств і організацій, позбавляли їх можливості самостійно вирішувати питання, пов'язані з укладанням договорів поставки. У положеннях панували норми директивного характеру, які обмежували вибір партнера, можливості сторін визначати в договорах умови, що відповідають конкретній поставки товарів. Особливі умови поставки також містили безліч норм, обов'язкових при укладенні та виконанні договорів. Ярмарковий комітет на оптовій ярмарку пропонував єдиний для всіх її учасників текст договору. У результаті сторонам залишалося мало можливості самим формувати умови договору. Договір у зв'язку з цим втрачаючи йому відведену роль основного документа, що визначає права та обов'язки сторін з урахуванням конкретних особливостей кожної поставки.

Нові умови господарювання, пов'язані з переходом до ринкової економіки, зажадали значного розширення самостійності та рівноправності партнерів за договором, усунення зайвої регламентації, переходу від адміністративно-командних методів управління до економічних, від централізованого розподілу матеріальних ресурсів до вільного продажу товарів, підвищення ролі господарського договору.

Затверджені в 1988 році Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання зробили крок в бік розвитку ринкових відносин в організації господарських зв'язків між постачальниками і покупцями. Відповідно до цього сторони, що укладають договір, отримали можливість, погодившись з конкретними умовами, самостійно визначати структуру господарських зв'язків, асортимент, терміни поставки, порядок постачання, якість товарів, в багатьох випадках ціни та інше. Однак у міру переходу до ринкової економіки Положення втратили своє обов'язкове адміністративно-яке регулює значення і стали грати роль консультативно-методичного документа у взаєминах між постачальниками і покупцями товарів.

В умовах розвиненої ринкової економіки роль документів, централізовано регулюють господарські зв'язки між постачальниками і покупцями, зменшується і поступається місцем самостійного регулювання господарських відносин між партнерами за договором на базі правових норм цивільного законодавства.

У контексті цього положення в країні введені в дію частини перша, друга і третя Цивільного кодексу Російської Федерації, прийняті Державної Думою. У Цивільному кодексі викладаються загальні положення договірного права, що включають поняття та умови договору, види договорів у цивільних правовідносинах, порядок укладення договору, поддоговорние суперечки, зміна і розпорядження договору та інші норми договірного права.

Тому господарські зв'язки між постачальниками і покупцями товарів, комерційні взаємини між партнерами за договором поставки, забезпечення виконання зобов'язань, договірні взаємовідносини регулюються зазначеним вище Цивільним кодексом Російської Федерації, що є основним нормативно-правовим документом для регулювання комерційних взаємовідносин з постачання товарів.

1.2 Характеристика форм господарських зв'язків

Необхідність якнайшвидшого пристосування роздрібної торгівлі до умов ринкової економіки вимагає організації чіткого функціонування господарських зв'язків торгових підприємств із постачальниками товарів. У цьому відношенні особливу актуальність набувають прямі договірні зв'язки торговельних підприємств з виробниками товарів.

Під прямими договірними зв'язками маються на увазі безпосередні договірні взаємовідносини між виробниками та покупцями товарів.

Під виробниками та покупцями товарів слід розуміти: виробник підприємство, організація, установа або громадянин-підприємець, що виробляє товари для реалізації; покупець - торгове підприємство, організація, установа або громадянин-підприємець, який реалізує товари оптом чи вроздріб.

У споживчої категорії під прямими господарськими зв'язками розуміються безпосередні договірні відносини оптових або роздрібних торговельних підприємств з виробничими підприємствами з постачання товарів без участі інших комерційних посередників.

Становлення ринкових відносин правило до збільшення надходження товарів у роздрібні торгові підприємства безпосередньо від виробничих підприємств за рахунок скорочення надходження від оптових підприємств та інших комерційних посередників.

Ця обставина пояснюється тим, що роздрібна торгівля при встановленні прямих договірних зв'язків з виробниками товарів має більше доходів, ніж при поставці товарів через оптову ланку. Ефективність прямих господарських зв'язків виражається в закупівлях товарів у виробників за нижчими цінами за рахунок скорочення числа посередників, що беруть участь у торговому обороті, а отже, зменшення величини торговельних надбавок, що встановлюються кожним посередником.

Організація прямих договірних зв'язків роздрібних торгових підприємств з виробничими підприємствами з постачання товарів простого асортименту (хлібобулочних виробів, пива, безалкогольних напоїв, борошна, крупи, винно-горілчаних виробів, молочних продуктів, овочів, фруктів тощо) являє собою найбільш раціональну та економічно доцільну форму організації господарських зв'язків. Організація прямих договірних зв'язків роздрібних підприємств з виробничими підприємствами з постачання товарів складного асортименту (тканин, швейних товарів, трикотажу, панчішно-шкарпеткових виробів, взуття, галантереї, культтоварів та ін) надзвичайно утруднена через низку організаційно-економічних, торговельних, транспортних та інших чинників (необхідність підсортування виробів на оптових складах, поставка товарів великими партіями, звуження асортименту, величина роздрібного товарообігу, віддаленості постачальників від роздрібної мережі тощо).

Тому роль оптових ланок у постачанні товарів складного асортименту роздрібних торгових підприємств залишається в ринковій економіці досить високою.

Світовий досвід та вітчизняна практика показують, що функціонування ефективних господарських зв'язків між постачальниками і покупцями товарів немислимо без участі оптових ланок, що виступають у ролі активного комерційного посередника.

Однак, в умовах ринкового розвитку повинні змінитися і функції оптової торгівлі. З одного боку, вони будуть ускладнюватися, а з іншого - персоніфікуватися.

По відношенню до клієнтів-покупцям оптові підприємства повинні виконувати наступні функції:

Оцінка потреб і попиту;

Перетворення промислового асортименту в торговий;

Зберігання товарних запасів;

Кредитування;

Концентрація товарної маси;

Інформаційне та консалтингове обслуговування.

По відношенню до клієнтів-постачальникам функції оптової торгівлі повинні складатися в наступним:

• Концентрація комерційної діяльності;

• Підтримка процесу переходу прав власності на товар;

• Інвестиційне забезпечення процесу просування;

• Мінімізація комерційного ризику;

• Маркетингове обслуговування.

Від того, як оптові ланки будуть виконувати вказані функції, значною мірою залежатимуть від стимулу до виробництва товарів, вирішення актуальних проблем організації раціональних господарських зв'язків по поставкам товарів.

Тому важливим завданням оптових підприємств є встановлення прямих договірних зв'язків з підприємствами-виробниками по товарах складного асортименту, оскільки, на відміну від роздрібних підприємств, оптові підприємства, які мають більш значні обсяги товарообігу, ніж роздрібні, і що володіють необхідними розмірами складських площ, можуть отримувати товари від постачальників-виготовлювачів в розмірах транзитних відвантажень з необхідною частотою для комплектування широкого торгового асортименту і регулярного постачання товарами роздрібної торгової мережі.

Щоб встановити з необхідним числом виробника тієї чи іншої продукції для комплектування торгового асортименту прямі договірні зв'язки оптові підприємства (бази) повинні мати мінімальний оптово-складський товарооборот, що дозволяє отримувати продукцію в розмірах транзитних норм відвантаження з необхідною частотою для підсортування товарів і накопичення оптимальних товарних запасів.

Цей товарообіг розраховується за формулою:

Кмин = ΣН i * З i; (1.2.1)

де Кмин - мінімальний оптово-складський товарооборот за певний період (рік);

ΣН i - норма транзитної відвантаження від кожного постачальника;

З i - необхідна частота завезення від кожного постачальника (в разах за окремий період).

Як видно з наведеної формули, основними факторами товарообігу, є розмір мінімальних транзитних норм поставки (грошова вартість), необхідна частота відвантажень товарів кожним виробником (вантажовідправником), встановлена ​​з урахуванням комплектування торгового асортименту, кількість промислових підприємств (виробників), що відвантажує цей товар. Оптимальна кількість промислових підприємств (виробників), що постачають товари за прямими договорами, визначається виходячи з необхідності комплектування повного торгового асортименту виробів, що виробляються на цих підприємствах, а також рівня спеціалізації підприємств на випуск тих чи інших товарів.

Однією з традиційних форм господарських зв'язків торгівлі з виробництвом в умовах планової, адміністративної економіки була система заявок і замовлень, що подаються торговельними організаціями і підприємствами виробникам товарів.

Заявки та замовлення мали на меті сприяти правильному визначенню обсягу і структури планів виробництва товарів, планомірної ув'язці виробництва товарів до попиту населення.

Заявка - це документ торгових організацій (підприємств), що відображає їх потребу в товарах. Таким чином, потреба в товарах доводилася до планово-регульованих органів і промисловості шляхом подання підприємствами торгівлі розроблених ними заявок.

На відміну від заявок, що відбивають потреба в товарах, замовлення в точному розумінні цього слова є вимога до постачальника виготовити і поставити певні товари, необхідні для задоволення попиту населення.

Замовлення на поставку товарів за своєю суттю це - подальша конкретизація заявки, за допомогою якої торгові організації повідомляють конкретним постачальникам розгорнутий асортимент товарів, що підлягають поставці на майбутній період (у межах виділених лімітів або в кількостях, що визначаються замовленням). Представлений покупцем замовлення служить підставою для визначення таких умов договору, як кількість, асортимент, якість, строки поставки. Тому уявлення замовлення за своєю суттю є попередньою стадією до укладення договору поставки та його правомірно розглядати як переддоговірних документ. При прийнятті постачальником замовлення до виконання, він фактично перетворюється на договір поставки.

В умовах переходу до ринкової економіки організаційні форми і зміст заявок і замовлень видозмінюються, вони втрачають планово-директивний характер централізованого регулювання господарських зв'язків і перетворюються на комерційні інструменти локального регулювання господарських взаємовідносин постачальників і покупців. У ринкових умовах заявка необхідна виробнику (постачальнику) товарів як документ, що інформує про виявлену потреби в товарах і орієнтує виробника на випуск потрібних населенню товарів. Однак, на відміну від адміністративно-командного управління, коли існувала громіздка бюрократична система централізованого їх подання та узагальнення у вищестоящих міністерствах (відомствах) і планують органах, в умовах ринку необхідність централізованого подання заявок відпадає і вони зберігають своє значення як форма взаємовідносин підприємств-виробників та покупців (споживачів) на горизонтальному рівні.

Замовлення, як оперативний, переддоговірних документ, що дає початок організації комерційних взаємовідносин з постачання товарів, представляється необхідним і в умовах ринкових відносин, особливо при організації прямих господарських зв'язків між постачальниками (виробниками) і покупцями товарів.

Поняття замовлення як оперативного переддоговірного документа слід відрізняти від державного замовлення, що виражає вимоги держави з поставки підприємствами продукції для виконання першочергових суспільних потреб.

Державні замовлення встановлюються органами державного управління переважно підприємствам державної форми власності по груповій номенклатурі товарів у формі конкретних обсягів виробництва тих чи інших видів товарів (продукції). Держзамовлення обов'язкові для виконання і включаються в плани виробництва промислових підприємств.

Кількість запропонованих поставки товарів, включений до державного замовлення, визначається в договорі відповідно до виділених покупцеві лімітом (фондом).

По товарах, на які видається держзамовлення, державні органи у встановлений термін повідомляють покупцям перелік постачальників, з якими можуть бути укладені договори на поставку товарів.

1.3 Зміст, порядок укладення та види договорів у комерційній діяльності

Оскільки господарські відносини, як правило, організовуються і регулюються чинним законодавством, основною формою оформлення взаємини є договір, який представляє собою угоду сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення майнових відносин.

Основними функціями договору в комерційній діяльності є:

• Юридичне закріплення економічних відносин між партнерами, переказ їм характеру зобов'язань, виконання яких захищається силою закону;

• Виявлення реальних потреб ринку в товарах, роботах і послугах, і ув'язка обсягів виробництва і споживання;

• Визначення порядку і способів виконання зобов'язань, правил поведінки та системи контролю за їх дотриманням;

• Економічний захист інтересів учасників договору.

Найбільш поширеним видом договору використовуваному в комерційній діяльності є договір купівлі-продажу, що представляє собою угоду, в силу якого одна сторона продавець зобов'язується передати товар у власність другій стороні - покупцеві, а покупець - прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Способи передачі товарів від продавця покупцеві можуть бути наступними:

• Шляхом вручення товару продавцем покупцю;

• Шляхом прийняття товару покупцем за місцем його знаходження (зі складу продавця);

• Шляхом оформлення транспортних, поштових документів, і здача товару продавцем для перевезення, доставки покупцю;

• При продажу товарів у дорозі - момент підписання договору купівлі-продажу, або отримання згоди на пропозицію: купить певний товар знаходиться в дорозі.

Ст. 403 ГК РФ визначає наслідки невиконання обов'язку передати товар: якщо продавець відмовляється передати покупцеві проданий товар - покупець відмовляється від виконання договору купівлі-продажу.

Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість, покупець:

• Вимагає передати відсутню кількість;

• Відмовляється від переданого товару і від його сплати;

• Якщо товар уже оплачений, то має право вимагати повернення сплаченої грошової суми.

Якщо продавець передав більшу кількість товару, покупець зобов'язаний сповістити про це продавця в розумний термін, прийняти товар, якщо продавець не розпорядився своєчасно.

Якщо недоліки товару не були застережені продавцем, покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право за своїм вибором вимагати від продавця:

• Пропорційного зменшення ціни;

• Безоплатного усунення недоліків у розумний строк;

• Відшкодування своїх витрат на усунення недоліків товару.

Основними різновидами договорів купівлі-продажу є: договір роздрібної купівлі-продажу, договір поставки, договір контрактації, договір поставки для державних потреб.

При ринкових відносинах різко підвищується роль договорів поставки товарів. Це обумовлено тим, що при рівноправних господарських зв'язках постачальників і покупців товарів, їх повної господарської самостійності договір є основним документом, що визначає права та обов'язки сторін по організації постачання товарів та продукції матеріально-технічного призначення.

За договором поставки особа - постачальник зобов'язується передати в певні строки або строк особі-покупцю в власність певну продукцію (товар); особа-покупець зобов'язується прийняти продукцію або оплатити її за встановленими між постачальником і покупцем цінами.

Договір укладається шляхом направлення оферти (пропозиції укласти договір) однієї зі сторін і її акценту (прийняття пропозиції) іншою стороною.

Договір визнається укладеним в момент отримання особою, яка направила оферту, її акценту. Оферта повинна містити істотні умови договору.

Договір набирає чинності і стає обов'язковим для сторін з моменту його укладення. Він вважається укладеним, якщо між сторонами, в необхідної в які підлягають випадках формі, досягнуто згоди з усіх істотних сторонам договору.

Договір може бути укладений в будь-якій формі, передбачений для здійснення угод, якщо законом для договорів даного виду не встановлена ​​певна форма.

Договір поставки товарів укладається у письмовій формі шляхом складання одного документа підписаного сторонами, а також шляхом обміну документами за допомогою поштового, телеграфного, телетайпного, телефонного, електронного чи іншого зв'язку, що дозволяє достовірно встановити, що документ виходить від сторони за договором.

Укладання договорів на поставку товарів, крім безпосереднього звернення однієї сторони до іншої з офертою, може здійснюватися на товарних чи товарно-сировинних біржах, оптових ярмарках.

У зв'язку з цим є певні особливості в порядку укладення договорів поставки при біржової або ярмаркової формі на відміну від позабіржовий, внеярмарочной форми укладання договорів.

В останньому випадку поширеною формою укладення договору є порядок, коли сторона за договором (постачальник або покупець) направляє іншій стороні проект договору у двох примірниках з доданою до нього специфікацією, тобто асортиментної відомістю на поставку товарів. Сторона не пізніше встановленого терміну після отримання проекту договору підписує його і один примірник договору повертає іншій стороні. Якщо при отриманні проекту договору на поставку товарів у сторони за договором виникнуть заперечення з його умовами, то вона в той же термін складає протокол розбіжностей і направляє його у двох примірниках іншій стороні разом з підписаним договором, обумовивши наявність розбіжностей в договорі.

У протоколі розбіжностей вказують формулювання (редакцію) договірних умов сторони, яка договір, і сторони, не згодної з цими умовами.

Сторона отримала протокол розбіжностей, зобов'язана у встановлений термін розглянути його, включити в договір усі прийняті пропозиції, а спірні питання передати в той же термін на вирішення в арбітраж, а у випадках, передбачених законодавством, - до суду. Проте, у всіх випадках рекомендується до передачі переддоговірного спору на вирішення арбітражу або суду постаратися з іншою стороною вирішити спірні питання шляхом можливих погоджень; з цією метою складається протокол узгодження спірних положень, який після його підписання сторонами додається до договору.

Сторонам, яка укладає договір поставки, необхідно передбачити в ньому такі обов'язкові умови:

• Дата укладення договору;

• Повне найменування сторін, що уклали договір;

• Кількість і асортимент товарів, запропонованих поставці;

• Терміни виконання;

• Порядок поставки товарів;

• Якість, комплектність, пакування та маркування товарів;

• Ціна і порядок розрахунків;

• Майнова відповідальність.

При відсутності в договорі умов про предмет поставки (найменування, кількість, асортимент і якість товарів), строків поставки, ціни на товари договір вважається неукладеним.

Правильне і вигідну для сторін узгодження в договорі зазначених вище умов є важливою і в той же час складної комерційної завданням, що вимагає гарного знання конкретної практики та організації поставок товарів, необхідність усунення для сторони невигідних організаційних, фінансових та інших умов, особливостей поставок окремих видів товарів, пов'язаних з їх фізико-хімічними властивостями, знанням цивільно-правових норм господарських взаємовідносин постачальників і покупців. До цієї роботи крім досвідчених комерційних працівників повинні залучатися працівники юридичних служб, фінансисти, економісти.

Поставка товарів для державних потреб здійснюється на основі державного контракту на поставку товарів для державних потреб. Процедура укладення даного договору наступна: визначається державний замовник, який розробляє проект державного контракту. Даний проект направляється постачальнику-виконавцю, який зобов'язаний розглянути проект, і протягом 30 днів підписати. Після підписання 1 примірник проекту повертається державному замовнику. При наявності протоколу розбіжностей, який становить, на державному контракті робиться відмітка «З протоколом розбіжностей» і прямує замовнику. Державний замовник, отримавши такий договір, вживає заходів до врегулювання умов державного контракту, а при незгоді постачальника-виконавця звертається до арбітражного суду.

Крім договорів купівлі-продажу в комерційній діяльності широко використовуються і такі договори як міни, дарування, посередницькі договори, лізинг (фінансова оренда), договір перевезення вантажів, договір на транспортно-експедиторські послуги. Всі ці договори мають місце при збуті продукції. Розглянемо їх по порядку.

За договором міни кожна із сторін зобов'язується передати у власність іншої сторони один товар в обмін на інший. Суб'єктами договору можуть бути громадяни чи юридичні особи. Якщо відповідно до умов договору товари визнаються нерівноцінними, то сторона, зобов'язана передати товар, ціна якого нижче ціни товару, репрезентованої в обмін, повинна оплатити різницю в цінах. Право власності переходить до сторін після того, як вони виконували умови договору.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) безоплатно передає іншій стороні (обдаровуваному) річ у власність. Особа звільняє або зобов'язується звільнити обдаровуваного від майнової обов'язки договором дарування. Якщо майно перебуває у спільній власності, дарування можливо тільки за згодою інших власників. Якщо майно перебуває у юридичної особи на праві господарського відання або оперативного управління, то продаж майна в дар може бути тільки за згодою власника.

До посередницьких договорів відносяться: договір-доручення, договір комісії, і агентський договір.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Довіритель зобов'язаний сплатити повіреному винагороду, коли договір доручення пов'язаний зі здійсненням обома сторонами або однією стороною підприємницької діяльності, і, якщо передбачено іншими правовими актами.

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням іншої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або кілька угод від свого імені, але за рахунок комітента. Комісіонер зобов'язаний виконати на вигідних умовах для комітента прийняте на себе доручення відповідно до вказівок комітента.

При агентування одна сторона (агент) зобов'язується за винагороду вчинити за дорученням іншої сторони (принципала) юридично та інші дії від свого імені, але за рахунок принципала, або від імені та за рахунок принципала. Агент зобов'язаний не укладати з іншими принципалами аналогічних агентських договорів, які повинні виконуватися на території, визначеної в договорі.

За договором фінансової оренди (договору лізингу) орендодавець зобов'язується придбай у власність вказане орендарем майно у визначеного ним продавця і надати орендареві це майно за плату у тимчасове володіння і користування для підприємницьких цілей. Орендодавець не несе відповідальності за вибір предмета оренди і продавця. Предметом договору можуть бути будь-які неспоживна речі, використовувані для підприємницької діяльності, крім земельних ділянок і інших природних об'єктів. Орендодавець повинен повідомити продавця про те, що майно призначене для передачі його в оренду. Ризик випадкової загибелі або випадкового псування орендованого майна переходить до орендаря у момент передачі йому орендованого майна, якщо інше не передбачено договором фінансової оренди. Орендар має право пред'являти безпосередньо продавцеві майна, що є предметом договору фінансової оренди, вимоги, що випливають із договору купівлі-продажу, укладеного між продавцем і орендодавцем, зокрема відносно якості і комплектності майна, термінів його постачання, і в інших випадках неналежного виконання договору продавцем. Якщо інше не передбачено договором фінансової оренди, майно передається продавцем безпосередньо орендареві в місці знаходження останнього. У разі, коли майно не передано орендарю в зазначений в цьому договорі термін, а якщо в договорі такий термін не вказаний, в розумний термін, орендар має право, якщо прострочення допущене за обставинами, за які відповідає орендодавець, зажадати розірвання договору та відшкодування збитків. У відносинах з продавцем орендар і орендодавець виступають як солідарні кредитори. Згідно з договором перевезення вантажу перевізник зобов'язується доставити ввірений йому відправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням вантажу транспортної накладної (коносамента або іншого документа на вантаж, передбаченого відповідним транспортним статутом чи кодексом).

За договором транспортної експедиції одна сторона (експедитор) зобов'язується за винагороду і за рахунок другої сторони (клієнта-відправника вантажу або вантажоодержувача) виконати або організувати виконання визначених договором експедиції послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором можуть бути передбачені обов'язки експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, обраними експедитором або клієнтом. Договір укладається в письмовій формі. Клієнт повинен видати експедиторові довіреність, якщо вона необхідна для виконання його обов'язків. Експедитор зобов'язаний повідомити клієнта про виявлені недоліки одержаної інформації, а у випадках неповноти інформації запросити у клієнта необхідні дані. Клієнт несе відповідальність за збитки, завдані експедиторові у зв'язку з порушенням обов'язку щодо надання інформації. Якщо з договору не випливає, що експедитор повинен виконати свої обов'язки особисто, експедитор має право залучити до виконання обов'язків інших осіб. Покладення обов'язку на третю особу не звільнить експедитора від відповідальності.

В даний час широке розгляд отримали товарний і комерційний кредит. Сторонами може бути укладений договір, що передбачає обов'язок однієї сторони надати іншій стороні речі, визначені родовими ознаками (договір товарного кредиту).

Договорами, виконання яких пов'язане з передачею у власність іншій стороні грошових сум або інших речей, визначених родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту, у тому числі у вигляді авансу, попередньої оплати, відстрочення та розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом.

1.4 Збутова діяльність підприємств при встановленні господарських зв'язків

Служба збуту на підприємстві - це сукупність виробничих і управлінських підрозділів, які забезпечують отримання готової продукції від виробничих підрозділів, її переробку, маркування, відвантаження і відправлення споживачеві.

Основними завданнями служби збуту є:

• своєчасне відповідно до укладених договорів виконання зобов'язань з поставки продукції;

• забезпечення завантаження виробничих потужностей портфелем замовлення;

• забезпечення оптимального рівня збутових витрат при досягненні відповідного рівня прибутку.

При цьому основні функції служби збуту наступні:

• визначення перспективного попиту на продукцію підприємства;

• забезпечення підприємства замовленнями всіх видів споживачів;

• встановлення конкретної потреби на продукцію, що випускається та забезпечення її збуту;

• підготовка готової продукції до відправлення;

• організація відправлення у вигляді відвантаження або відпустки;

• контроль за термінами виконання договірних зобов'язань, транспортування та отримання споживачем.

В цілому організація системи збуту може здійснюватися за двома підсистемам:

• власні органи збуту підприємства, що характеризуються юридичної несамостійністю, низькою часткою цінового ризику і економічною залежністю: відділ, філія збуту, торгові агенти, агентські фірми, власна роздрібна мережа, організація виставок та ярмарків;

• невласні органи збуту, що характеризуються юридичною самостійністю, економічною незалежністю і високою амплітудою коливань цінового ризику, торговельні представники, комісіонери, брокери, маклери;

При цьому всіма видами збутових органів можуть використовуватися чотири види збутових зв'язків:

• вертикальна збутова зв'язок - припускає зобов'язання перед виробником не передавати товар певного третій особі;

• особисте узгодження збуту, що припускають поставку товару продавцем відповідним конкретним органом, встановленим виробником;

• просторове узгодження збуту - обмеження поставок товару одному або декільком певним продавцям у конкретному районі збуту;

• узгодження замовлень, які передбачають зобов'язання продавця перед виробником на винятковий замовлення тільки його товарів.

Кожен виробник на основі маркетингових досліджень ринків збуту своєї продукції визначає структуру можливих каналів розподілу, їх зв'язок з конкретними категоріями споживачів та один з одним.

При встановленні господарських зв'язків дуже важливе значення має те, що робить організація для пошуку своїх клієнтів, які кошти вона використовує для залучення споживачів до своєї продукції, до фірми в цілому.

При цьому підприємство може використовувати такі елементи комплексу стимулювання продажів: рекламу, стимулювання продажів, зв'язки з громадськістю, і особистий продаж.

Реклама - це платне однонаправлений і неособисту звернення, здійснюване через засоби масової інформації та інші види зв'язку, агентуючі на користь якого-небудь товару, марки, фірми, це формування виробника у покупців певного позитивного уявлення про споживчі властивості товару в ім'я головного економічного інтересу виробника товарів .

Основними цілями реклами є: формування у споживача певного рівня знань про даний товар (фірму); спонукання до придбання даного товару у даної фірми; стимулювання збуту товарів, збільшення кількості постійних клієнтів фірми, збільшення товарообігу та ін

При цьому виділяються такі засоби реклами, які може використовувати підприємство:

• телереклама - використовується в основному для залучення покупців споживчих товарів і послуг, включаючи товари тривалого користування;

• реклама по радіо, яка володіє наступними перевагами: масовість охоплення, оперативність виходу в ефір, відносно низька вартість;

• друкована реклама - різні каталоги, проспекти;

• пряма поштова реклама, характеризується високою вибірковістю охоплення цільової аудиторії, гнучкістю, оперативністю, особистісним характером послання, відсутністю рекламних конкурентних матеріалів;

• зовнішня реклама має багато різновидів - розміщується на щитах у містах та вздовж автотрас до аеропортів, у місцях масового скупчення людей, вона використовується не тільки для залучення уваги до нових товарів, а й для підняття престижу великих виробників і продавців;

• сувенірна реклама має високу ефективність у зміцненні ділових контактів, дуже високий ступінь проникнення, багаторазовість впливу при використанні (настінні календарі, записні книжки, рекламні плакати);

• одним з найефективніших видів фірмової реклами є упаковка товарів, яка за оцінкою фахівців, в 30% випадків є вирішальною при виборі даного товару серед аналогів.

Стимулювання збуту - це сукупність прийомів, вживаних впродовж всього життєвого циклу товарів у відношенні трьох учасників ринку (споживач, оптовий і роздрібний торговці) і власного збутового персоналу з метою короткострокового підвищення об'єму продажів, а також збільшення числа нових покупців.

Стимулювання збуту є одним з елементів комплексу стимулювання і зазвичай використовується разом з рекламою та особистої продажем.

Типи стимулювання зазвичай пов'язані з типами цільової аудиторії:

• стимулювання кінцевих споживачів товару для того, щоб збільшити число покупців, кількість товару, купленого одним і тим же покупцем;

• стимулювання торговельних партнерів з метою підвищити зацікавленість його у взаємодії;

• стимулювання референтних груп з метою прямо або побічно вплинути на зміну смаків споживачів і їхній вибір.

Основними засобами стимулювання є:

• цінове стимулювання (тимчасове пряме зниження цін, купонаж, відшкодування з відстроченням);

• стимулювання в натуральній формі (премії, образи-проби);

• активна пропозиція (конкурси, лотереї).

Особистий продаж - усне представлення товару в ході бесіди з одним або декількома потенційними покупцями з метою здійснення продажу.

Характерними рисами особистого продажу є: особистісний характер, встановлення певних відносин, спонукання до відповідної реакції. За допомогою особистого продажу прагнуть зробити безпосередній вплив на поведінку клієнта.

Не можна не згадати і про «паблік рілейшнз» (зв'язки з громадськістю), тобто організації громадської думки за рахунок збільшення обсягу знань, підвищення ступеня прихильності клієнтури (усунення непорозумінь, неправильних міркувань), встановлення контактів (відносин, що будуються на взаємній довірі). Відповідно до цілей і загальними лінями, визначеними керівництвом фірми, престижної діяльністю займається весь персонал фірми.

Основне завдання паблік рілейшнз - створення та збереження іміджу підприємства. Для вирішення цього завдання використовуються наступні елементи: пропаганда, відгуки преси, використання редакційного, а не платного місця у всіх засобах поширення інформації, організація інтерв'ю з керівниками підприємства, проведення днів відкритих дверей, прес-конференції, опублікування річних звітів підприємства. Пропаганда займає саме значне місце в структурі паблік рилейшнз. Спонсорство є виділення підприємством коштів окремим організаціям для досягнення і закріплення іміджу. Важливе значення мають також участь у виставках і ярмарках, розробка та підтримка фірмового стилю.

До фірмового стилю належать: торговий знак, логотип (спеціально розроблене оригінальне зображення повного або скороченого найменування підприємства), фірмовий колір, фірмовий комплект шрифтів, особлива фактура паперу, фірмовий одяг.

Призначення фірмового стилю - свідчити, що підприємство працює зразково, підтримує порядок у всьому, як у виробництві, так і супутньої йому діяльності, створити в покупця упевненість в тому, що і товар, що випускається підприємством, зразковий, що воно не прагне приховати за анонімністю низьке якість своєї продукції.

2. Аналіз системи господарських зв'язків риболовецького колгоспу ім. Вострецова в області збуту

2.1 Організаційно-економічна характеристика риболовецького колгоспу ім. Вострецова

Перші фірми колективних господарств на Охотському узбережжі з'явилися в 1929/30 роках. На березі це були риболовецькі артілі, в тайзі - змішані промислові артілі.

Назва «колгосп ім. Вострецова », вперше згадується в документі, датованому 8 / 1 - 1934 року. («Протокол засідання президії Охотського національного Орхісполкома від 8 / 1 - 1934 року»).

До 1941 року колгосп економічно зміцнів. Треба було зробити вибір головного напрямку господарювання. Їм в умовах Охотського району могла бути рибодобування.

В даний час основним видом діяльності колгоспу ім. Вострецова є видобуток риби і морепродуктів, обробка на березі. Питома вага виробництва рибної продукції в загальному обсязі одержуваного прибутку складає не менше 70%.

Організаційно-правова форма колгоспу - сільськогосподарський кооператив.

Юридичний статус - риболовецький колгосп ім. Вострецова.

Місцезнаходження та юридична адреса колгоспу:

Росія, Хабаровський край, Охотський район.

Транспортна система включає в себе морський і автомобільний транспорт.

Організаційна структура риболовецького колгоспу ім. Вострецова представлена ​​на рис. 2.1.1.

Рис. 2.1.1. Організаційна структура колгоспу ім. Вострецова

Розрахуємо коефіцієнти, що характеризують фінансовий стан колгоспу ім. Вострецова. Це коефіцієнти, що характеризують фінансову стійкість підприємства, його платоспроможність, а також рентабельність і прибутковість продукції і колгоспу.

1. Фінансова стійкість колгоспу характеризується ступенем покриття потреби в оборотних коштах власними і позиковими джерелами.

1.1. розрахуємо коефіцієнт співвідношення позикових і власних засобів колгоспу за формулою:

КЗС = (2.1.1)

Для риболовецького колгоспу коефіцієнт співвідношення дорівнюватиме 1,2:

З цього випливає, що колгосп ім. Вострецова фінансово нестійкий, оскільки Кз / с більше 1.

Необхідні дані для розрахунку Кз / с та інших показників були взяті з балансу колгоспу ім. Вострецова за 1999 рік, що наведений у додатку роботи.

1.2. Коефіцієнт короткострокової заборгованості, який характеризує частку короткострокових зобов'язань у загальній сумі зобов'язань розрахуємо за формулою:

Кк = (2.1.2)

Даний коефіцієнт для досліджуваного колгоспу становив 0,99:

Кк =

Це означає, що частка короткострокових зобов'язань у загальній сумі зобов'язань становить 99%.

2. Платоспроможність - здатність підприємства своєчасно і повністю розраховуватися за своїми зобов'язаннями.

2.1. Розрахуємо коефіцієнт поточної ліквідності (загальний коефіцієнт покриття) за формулою:

КТЛ = (2.1.3)

КТЛ = 92926: 88859 = 1,04

Для досліджуваного риболовецького колгоспу даний коефіцієнт дорівнює 1,04; тобто менше 2, це означає, що даний колгосп є не ліквідним підприємством.

3. Коефіцієнт прибутковості від виробничої діяльності розраховується за формулою:

Кп = (2.1.4)

Для досліджуваного колгоспу цей коефіцієнт дорівнює:

Кп = 14470: 62068 = 0,23 (23%)

Це означає, що на кожну гривню продажів припадає 23 копійки валового прибутку.

4. Коефіцієнт рентабельності розрахуємо за формулою:

Кр = (2.1.5)

Кр = 17747: 61371 = 0,28

Даний коефіцієнт дорівнює 0,28, це означає, що рентабельність діяльності колгоспу ім. Вострецова становить 28%.

2.2 Аналіз служби збуту риболовецького колгоспу ім. Вострецова

Основними завданнями відділу збуту колгоспу ім. Вострецова є наступні:

А) забезпечення своєчасної та комплектної реалізації продукції відповідно до договорів та замовленнями, постачання якісної продукції;

Б) вивчення попиту замовників та їх вимог до номенклатури і якості продукції;

В) формування ринку збуту, портфеля замовлення по продукції, оптової торгівлі, своєчасна і ефективна завантаження потужностей замовленнями на вироблену продукцію відповідно до портфелем (спеціалізацією) колгоспу;

Г) підвищення ефективності збутової роботи шляхом прискорення оборотності оборотних коштів за рахунок рівномірної поставки продукції, зниження витрат по збуту і зростання продуктивності праці;

Д) своєчасне оформлення документації для відправки готової продукції.

При цьому основними функціями відділу збуту є:

- Підготовка готової продукції до відправлення;

- Організація відправки у вигляді відвантаження;

- Контроль за термінами виконання договірних зобов'язань, транспортування та отримання споживачем.

В цілому, повне виконання зобов'язань, що випливають з господарських договорів, за кількістю, номенклатурою (асортиментом), строками, якістю продукції, а також всебічне підвищення ефективності збутової діяльності - головне завдання риболовецького колгоспу.

Структура відділу збуту представлена ​​на малюнку 2.2.1.

Рис. 2.2.1 Структурна побудова відділу збуту колгоспу ім. Вострецова

Відділ збуту складається з 8 осіб, з яких 4 людини з вищою освітою та 4 особи - з середньотехнічною освітою.

Розглянемо обов'язки працівників відділу збуту.

Начальник відділу збуту очолює всю роботу відділу. Розробляє необхідну документацію, рекомендації, інструкції. Забезпечує раціональне використання матеріальних, фінансових і технічних засобів. Забезпечує раціональний розподіл навантаження між працівниками відділу збуту, а також забезпечує складання встановленої звітності по збуту продукції.

Заступник начальника відділу збуту заміщає його в окремих випадках і допомагає йому здійснювати свої обов'язки.

Завідувач складом керує роботою складу з відпуску продукції. Веде облік складських операцій. Забезпечує виконання правил оформлення і здачі прибутково-видаткових документів. Організовує проведення вантажно-розвантажувальних робіт на складі.

Експедитор з перевезення вантажів здійснює керівництво роботою експедиції в колгоспі. Організовує своєчасну доставку, виліт за призначенням вантажів, документів. Складає інструкції із супроводження вантажів. Бере участь у перевірці цілісності упаковки (тари). Здійснює контроль за наявністю необхідних видів транспорту, організацією правильного транспортування, проведенням вантажно-розвантажувальних робіт.

Спеціаліст з оформлення документації - розробляє документи правового характеру. Аналізує та узагальнює результати розгляду претензій судових і арбітражних справ, здійснює контроль за виконанням договорів, пов'язаних зі збутом продукції.

В цілому збутова робота колгоспу ім. Вострецова безперервно пов'язана зі всієї виробничо-господарською діяльністю і тому відділ збуту може успішно виконувати свої функціональні обов'язки тільки в тісному контакті з іншими управлінськими і виробничими підрозділами колгоспу.

Відділ збуту насамперед виявляє поточний і потенційний попит на вироблену продукцію з тим, щоб забезпечити необхідну рентабельність виробництва та найкраще використання виробничих потужностей. З цією метою відділ збуту організовує своєчасне отримання специфікованих замовлень від споживачів. На основі розроблених замовлень відділ збуту відпрацьовує загальний обсяг випуску продукції - зразковий, а також строки поставки продукції споживачам.

Формуючи портфель замовлень споживачів, вивчаючи їхні вимоги до якості, асортименту та інших умов поставок продукції відділ збуту має суттєвий вплив на розширення асортименту, сприяє підвищенню якості і випуску нових видів продукції.

Важливою функцією відділу збуту є формування плану експортних поставок на основі системи договірних відносин у зв'язку з підвищенням ролі підприємств у зовнішньоекономічних зв'язках.

Маркетингові дослідження та заходи риболовецький колгосп ім. Вострецова не виробляє.

В цілому оперативно-збутова робота колгоспу передбачає комплекс заходів щодо організації виконання встановлених планів випуску і реалізації. Вона включає в себе два аспекти:

1. Оперативне планування, яке передбачає уточнення і деталізацію розроблених раніше показників реалізації, формування календарних планів поставки рибопродукції; планування відвантаження та поставки готової продукції.

2. Оперативна робота з організації відправки готової продукції, яка включає в себе:

• контроль за ходом виробництва і виконанням встановлених завдань;

• деталізацію окремих сторін відпустки або відвантаження готової продукції;

• ув'язку календарних графіків відвантаження з графіками випуску продукції з виробництва;

• організацію роботи складів готової продукції;

• безпосередню організацію поставки у формі відпустки;

• оперативний зв'язок із споживачами.

Планова діяльність збуту, як така, в риболовецькому колгоспі ім. Вострецова не здійснюється, тобто на підприємстві розробляється невеликий бізнес-план, в якому зазначаються приблизні загальні плани випуску продукції за основними галузями діяльності колгоспу. Так, наприклад, в 2000 р. планується виловити 8000 тонн лососевих порід і 9000 тонн оселедця. На основі цього здійснюється оперативно-збутова робота.

Рекламну діяльність і стимулювання збуту в риболовецький колгосп ім. Вострецова також не здійснює. За винятком участі (останнім часом) у виставках, які періодично проводяться в м. Хабаровську.

Пошук споживачів здійснюється, як правило, через посередників, шляхом різних контактів, а також через різні спеціалізовані журнали (Хабаровський оптовик). В цілому, збут продукції відбувається по довготривалих зв'язків, подальше освоєння ринку відбувається дуже повільно.

2.3 Аналіз обсягів виробництва та реалізації продукції

Основним видом діяльності колгоспу ім. Вострецова є рибодобування. Але крім виробництва продукції з риби та виробництва консервів колгосп займається і іншими видами діяльності: видобуток риби, обробка риби, тваринництво і рослинництво.

Розглянемо таблицю 2.3.1, яка представлена ​​нижче.

Аналіз таблиці 2.3.1 показує, що найбільшу питому вагу в загальній сукупності основних видів діяльності колгоспу ім. Вострецова займає видобуток риби як в 1998 р., так і в 1999 р. (70,5% і 72,8%), а найменша питома вага - рослинництво: всього 0,8% і 0,7%. Це пов'язано з тим, що основним видом діяльності риболовецького колгоспу ім. Вострецова є видобуток риби і обробка її на березі.

Аналізуючи 1998-1999 рр.., Даний період діяльності колгоспу, можна зробити висновок, що в цілому по всіх видах діяльності обсяг продукції збільшився в 1999 р., порівняно з 1998 р., за винятком обробки риби (вона знизилася на 6,8% ), що пов'язано з прийомними потужностями, швидкоплинним ходом роботи, відсутністю своєчасного відвантаження готової продукції.

Таблиця 2.3.1

Питома вага основних видів діяльності риболовецького колгоспу ім. Вострецова за 1998-1999 рр..

Динаміка обсягів випуску рибної продукції за 1998-1999 рр.. приведена в таблиці 2.3.2.

Аналіз таблиці 2.3.2 показує, що випуск рибної продукції в 1999 р. в порівнянні з 1998 р. збільшився на 2061,7 цн або на 6,6%. Це відбулося за рахунок значного збільшення обсягів виробництва риби мороженої, темпи приросту виробництва якої склали 6,7%. Слід зазначити, що виробництво мороженої риби займає найбільшу питому вагу в загальному виробництві рибної продукції (82,9% в 1998 р. і 1999 р.).

Таблиця 2.3.2

Динаміка обсягів випуску основних видів продукції за 1998-1999 рр.. (У центнерах)